Більше трьох місяців минуло після прийняття НБУ Постанови №319, якою він призупинив відтік депозитів з банків. Тоді АУБ заявила, що це відповідальне рішення Нацбанку дає законодавчій і виконавчій владі ресурс часу на прийняття і реалізацію антикризових заходів. Проте до цього часу не те що немає стратегії виходу з економічної кризи, але не проаналізовані і не виявлені причини: чому саме Україна опинилася серед п’яти країн світу, економіка яких потерпіла найбільше.

Макроекономічні проблеми впали на голови українців безробіттям, невиплатою зарплат і пенсій, інфляцією, падінням курсу гривні, фінансовими проблемами господарств, підприємців, банків...

Через падіння платоспроможності підприємств і населення - клієнтів банків, - через зростання ризиків кредитування погіршується стан і банківської системи. Люди, підприємства, банки дорого платять за кожен день кризи. З кожним днем все більше. І не видно цьому кінця. І немає з кого спитати.

Для суспільства подолання економічної біди є головним. Натомість для політиків є більш важливе – боротьба за владу, їм не до економічних проблем. За цих умов у країні поширюється і поглиблюється криза.

Очевидно, що економічну біду подолаємо, якщо вийдемо з політичної.

----------------------------------

1. Від 2004 року Україна у перманентній гострій політичній кризі. Реальне життя суспільства супроводжувалося виборами, розпусками парламенту, блокуванням його роботи, конфронтацією між гілками влади, між фракціями, між КМУ і Секретаріатом Президента, Прем'єром і Президентом.

Люди і господарства якось адаптувалися до того роздору, до шкідливої для суспільства діяльності гілок «влади», і виживали. Наближені  до «влади»  бізнесмени  жирували.

2. У цей час перебувала у кризі і українська економіка, тільки  -потенційній.  Її структура, енерговитратність, застарілість і зношеність устаткування підприємств надавали економіці кризового характеру. Структурні економічні реформи в Україні за всі роки незалежності не робилися, а так званий “крупний” бізнес, який зрісся з владою, разом з нею паразитували на старому економічному потенціалі України. По суті, той владно-бізнесовий мутант і все суспільство споживали те, що зробили попередні покоління, не думаючи про проблеми завтрашнього дня.

Після Помаранчевої революції, з суттєвим припливом  в Україну іноземного капіталу, з доступом українських компаній до фінансових ресурсів за кордоном, кризогенні структурні диспропорції були приховані під «повінню» залучених ззовні ресурсів. Недалека соціальна політика  Уряду  та популістське підігрівання споживчого буму притлумили і совість, і розум значної частини суспільства. Людина, бізнес, країна в цілому почали жити в борг. Точніше, споживати в борг. Країна п’яніла від можливості жити не по кишені і непомітно сповзала в системну кризу.

3. Те, що мало місце в економіці в останні роки: випереджуючі темпи росту доходів населення у порівнянні з темпами росту продуктивності праці,
негативне торговельне сальдо і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, різке зростання зовнішньої заборгованості компаній, різке зростання споживчого кредитування при надзвичайно високому рівні енергоємності економіки, – все це разом  наближувало економічну кризу. Всі ці проблеми “покривалися” зовнішніми запозиченнями.  Як тільки перекрилися джерела зовнішнього фінансування - економічна криза з потенційної перетворилася в реальну, у видиму. Прийшло похмілля. Протверезіння  влади йде з великим запізненням.

4. З жовтня 2008 року наша країна знаходиться одночасно в політичній і економічній кризі. Це якісно нова ситуація для останніх років. Політична і економічна кризи, що діють разом в один і той же час, перетворюються у суспільно-політичну вибухову суміш,  вкрай небезпечну для країни.

Тепер, коли в Україні розгортається страшна економічна криза,  криза  влади стає проявом своєрідної суспільної гангрени. ЇЇ треба рішуче відсікти, бо політикам немає діла до економіки та проблем суспільства, – вся їх увага йде на поборення один одного. В той час люди, бізнес, суспільство все більше і більше платять за кожен наступний день кризи.

Зараз стає  очевидним – Україна  подолає економічну кризу, якщо  подолає політичну.

Вихід з економічної біди вимагає концентрації відповідальності і повноважень для того, хто береться навести лад.

5. Корінь політичної кризи – в аморальності та бездуховності   носіїв  владних повноважень. Всюдисуще хабарництво – не наслідок  поганих законів. Це наслідок морального розкладу, в першу чергу суб’єктів влади. Назовні такий стан влади проявляється у безпардонному протягуванні  егоїстичних інтересів на шкоду суспільним, прикриваючи все це   патологічною брехнею на «Свободах».

Вихід з кризи вимагає чесного погляду на стан речей. Більшість посадовців на це не здатні. Державні посади вимагають від тих, хто їх займає, душею вболівати за національні, державні інтереси, і бути здатними на цих рівнях мислити. Мислити категоріями держави, регіону, міста, села вони не можуть і не будуть.

Суспільне тло, на якому  існує політична криза –безвідповідальність. За цих умов персоніфікатор влади, що чинить несправедливо і непрофесійно, уникає політичної, юридичної і моральної відповідальності, безкарно ховаючись за публічною демагогією на тих же «Свободах» і не тільки.
 
6. Що означає вихід з політичної кризи ?

Персональна чітка відповідальність керівника держави за  вихід із кризи у визначений термін.

Концентрація владних повноважень, необхідних для забезпечення позитивних змін в економіці.

Узаконена домовленість між гілками влади про одночасні вибори Президента і Верховної Ради України по завершенні визначеного терміну, відведеного на вихід із економічної кризи.

7. На подолання політичної кризи в Україні є не більше місяця. Цей термін визначається станом української економіки, бюджету, банківської системи та суспільства. Цей стан, в свою чергу, вимагає негайного розроблення і здійснення економічних перетворень. Затягування з прийняттям таких рішень та їх реалізації щоденно наносить збитки людям, суспільству, країні. Через місяць вихід з кризи вимагатиме значно більшу ціну, яку заплатить суспільство, ніж якби це зробити зараз.

8. Як практично  вийти з політичної кризи?

На кому з нинішніх вищих політиків лежить персональна відповідальність перед Богом, народом і історією за те, що буде з країною в найближчі роки?  Юридично ця відповідальність розмита між Президентом, Верховною Радою і Прем’єр-Міністром України. Зрозуміло, не випадково. Але  морально вона лежить на Президентові України. Персонально на ньому:   народ поклав на нього відповідальність своїм прямим вибором.

Моральна відповідальність Верховної Ради не персоніфікована. Вона розмита між Головою Верховної Ради, фракціями, депутатами.

Прем’єр-Міністра України обирав не народ безпосередньо, а коаліційна більшість парламенту. Тому і відповідальність Прем’єра перед народом не безпосередня, а опосередкована через відповідальність перед коаліцією. Так чи інакше вона переадресовується Главі держави.

Отже історична відповідальність на час виходу країни з кризи лежить на Президентові країни. Якщо він здатний взяти на себе цю відповідальність, хай формує дієву команду і робить рішучі кроки.

Якщо Президент не хоче брати на себе всю повноту відповідальності, тоді він має негайно запропонувати країні позачергові вибори Президента і Верховної Ради України.

Якщо Президент буде затягувати з прийняттям цих рішень, суспільні сили, що усвідомлюють ціну цього зволікання, політично примусять його піти на позачергові вибори і Президента, і  парламенту.

Якщо Президент бере відповідальність на себе, то Верховна Рада України має узаконити повноваження Президента на цей час в царині здійснення економічних перетворень, врахувавши досвід передачі таких повноважень Президенту Кравчуку і Прем’єру Кучмі. Вона має узаконити також термін, на який надаються Президенту ці повноваження, і дату проведення наступних виборів Президента і Верховної Ради країни.

Якщо Верховна Рада України буде затягувати узаконення ліквідації політичної безвідповідальності в країні у кризовій ситуації, то суспільні сили, які розуміють ціну продовження кризи влади для суспільства, політично змусять її вчасно прийняти необхідні закони. На терезах – доля народу і країни.

Від нинішньої влади з її  безвідповідальністю, з її розпорошеністю на локальні бізнес-інтереси і внутрішніми конфліктами, з закоріненою аморальністю, з її системною недієздатністю можна чекати лише патологічно-неправдивого говоріння.

* * *

Автор шукав правди, яка одна для всіх. Викладений варіант виходу з кризи діючої влади видається логічно обґрунтованим, може ідеалістичний.  Але чи реальним?

Важко уявити собі, що діючі суб`єкти влади: Верховна Рада, Прем`єр - будуть діяти належно, як тут прописано. Є серйозні сумніви, що Президент теж буде діяти правильно. Це так.

Але якщо цей варіант виходу з владної кризи не буде швидко реалізований, за кожен день затримки український народ буде платити  все більшу і більшу ціну. І не лише в грошах. І це правда. Той, хто це розуміє, кому це болить, хто не хоче цього допустити, буде діяти. Від того, наскільки масовий і організований буде тиск громадськості на владу, залежатиме реальність подолання політичної кризи, а через це і економічної.


Газета “Голос України”, № 19 (4519), 4 лютого 2009 р.
http://www.golos.com.ua/article/1233671618.html

 
2009-02-04